лейтенантик
ЛЕЙТЕНА́НТИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до лейтена́нт.
Чумаченкові замполіт наказав після цього самому пройтись по стрілецьких ротах, уважно обстежити здоров'я своїх юних лейтенантиків (О. Гончар);
Всім у вагон! – гукнув молодий, акуратненький лейтенантик, суворо скинувши бровами (В. Шкляр);
Солдатів коло тих зеніток було десь до десятка, а з ними офіцер, лейтенантик зовсім молодюсінький (В. Лис);
// зневажл. Про лейтенанта, який не відповідає за моральними або професійними принципами своєму званню.
Виклик у військкомат. Приїжджаю сьогодні. Ну, думаю, спасибі командуючому, не забув. А там сидить якийсь тиловий лейтенантик. Без військової виправки, окуляри на носі (О. Чорногуз);
Один миршавий лейтенантик із НКВД міг поламати життя бойовому офіцерові, старшому за званням, не кажучи вже про рядових бійців-окопників (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)