леле
ЛЕ́ЛЕ, виг.
Уживається для вираження жалю, нарікання, страху або здивування (часто разом з “ой”).
[Голос через вулицю:] Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (С. Васильченко);
Макар Іванович .. зазирнув у передпокій .. і охолов. Ой, леле! Офіцер. (М. Коцюбинський);
І раптом він – о леле! – у стіні Побачив двері ще якісь чудні (М. Бажан);
Леле! У мене ж грошей ні копійки (В. Нестайко);
– Леле, яка печальна історія! – засмутилася Марта. – Час ставати вегетаріанкою (С. Андрухович);
// у знач. пред. Погано кому-небудь, лихо, нещастя з кимось.
Леле, лелечко мені! (Номис).
◇ (1) Ле́ленько моя́ – уживається для вираження здивування, захоплення, страху, жалю і т. ін.; ох.
Дивилась на Сеспеля і не впізнавала його. Леленько моя, як то висушила людину хвороба, як знудила! (Ю. Збанацький);
(2) Ой, ле́ле – уживається для вираження здивування, захоплення, страху, жалю і т. ін.; ох.
Зазирнув [Макар Іванович] у передпокій .. і охолов. Ой, леле! Офіцер... (М. Коцюбинський);
Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (С. Васильченко);
О (і) ле́ле.
І раптом він – о леле! – у стіні Побачив двері ще якісь чудні (М. Бажан);
Читаю. І леле! Від збірки оповідань тільки мокре місце лишилося (з газ.);
Ой, ле́ле-ле́ле.
Ой, леле-леле, чого тільки не чували ми тут (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)