леліти
ЛЕЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Виблискувати, блищати, відбиваючи світло, проміння; переливатися.
Далеко, далеко на самім горизонті леліло опалове світло – одблиск сонця (Леся Українка);
На заході .. пожежою спалахнуло небо: горять червоні, як мак килими, мліють стрічки (С. Васильченко);
Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович);
// Виділятися яскравим кольором.
Вертайся вмить і розкажи мені, чи не леліють білії вітрила (Леся Українка);
Корови, як мак, леліють (І. Франко);
Після палаючого сліпучого дня млисто-бузково синіла польова далеч, леліла і кликала дівчат туди, де тополі за стернями, де зумкочуть коники на весь степ (О. Гончар);
Дві косички лилися й леліли, Як важке смолянисте кільце (А. Малишко).
2. Тихо протікати; струменіти.
Прудко біжить та річка гоней [гонів] із двадцять, до самої луки зеленої, – по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями (Марко Вовчок);
* Образно. Ні гайка і ні струмка навколо. Тільки сонце з вишини пече, Тільки вітер понад низом віє Та пшениця навкруги леліє (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)