лементувати
ЛЕМЕНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Говорити дуже голосно; галасувати (у 1 знач.).
Стара стогне та руки ламає, а Настя – на десять дворів чутно, лементує... (Панас Мирний);
Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар);
– У вікно! У вікно стрибнула! – лементував чапленосий, тримаючись рукою за вухо, – кішка навіжена! (О. Іваненко);
– Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! – лементувала молода так, наче найбільша небезпека загрожувала зараз її Павлику (Є. Гуцало);
// Кричати від болю, страждання або волаючи про допомогу.
Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись .. та лементуючи (Леся Українка);
Їх розбудив нестямний крик з двору: – О, рятуйте, рятуйте! – лементувало щось (Панас Мирний);
Десь далеко чулося голосіння, то лементували всю ніч найняті плакальниці (О. Бердник);
Від творів Стефаника душа холоне.., коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії (з газ.);
// Зчиняти гамір, галасуючи разом (про людей).
Десь ревіла худоба, лементували діти (О. Гончар);
Лементуючи, швидко зійшли [жінки] на місток, тримаючи на руках свою страшну ношу [пораненого] (В. Козаченко);
// Кричати (про тварин, птахів та ін.).
Над головою в мене метушилися старі горобці й тривожно лементували (Л. Смілянський);
Таке було [собачатко] на вдачу зле... Так почало лементувати, Аж захлиналося, дурне (С. Воскрекасенко);
Глухо стугоніла земля, .. лементувало чорне птаство, віщуючи смерть багатьом воям (О. Бердник).
2. перен., зневажл. Виявляти підвищений інтерес до якого-небудь питання, активно обговорюючи його, привертаючи до нього увагу широкої громадськості; галасувати (у 2 знач.).
До їх [ночліжан] тим часом надбігло кілько чоловік з села, почувши їх гукання, бо увесь час вони не покидали лементувати, скликаючи людей (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)