леп
ЛЕП, у, ч.
1. Бруд, що вкриває спітніле, довго не мите тіло.
Хлюпнувши на себе раз, .. для сміху, кожний потім входив у смак і довго відтирав із себе леп, що в'їдався в шкіру цілими роками (І. Микитенко);
Грицько опустив у воду ноги, відтирав із ступнів чорний леп (Ю. Збанацький);
// Липкий бруд, що вкриває певну поверхню.
На столі лепу, хоч ріпу сій (А. Свидницький);
// чого, який, перен. Про щось негативне в житті людини.
Я був чистий і свіжий, .. я був молодий, не чув своїх літ і свого тіла, того лепу брудного життя (М. Коцюбинський).
2. діал. Земляний віск; озокерит.
Раз за разом гатить він дзюбаком у .. опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)