лепет
ЛЕ́ПЕТ, у, ч.
1. Те саме, що лепета́ння.
Харитя своїм дитячим лепетом прохала у Бога здоров'я слабій матусі (М. Коцюбинський);
Вони, дивлячись на кумедні порухи маленьких рученят, на незрозумілий лепет і усмішки маленької, і собі усміхалися (Г. Коцюба).
2. чого і без дод., перен. Тихий невиразний шум.
Вітер затих, тільки з лепетом в річці Хвиля за хвилею йде (Дніпрова Чайка);
Вже холод осені я в теплім вітрі чую, і в листя лепеті, і в сонячнім вогні (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)