лепта
ЛЕ́ПТА, и, ж.
1. У стародавньому Єрусалимі та в Греції – дрібна монета.
І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепти [до храмової скарбниці] (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. перен., книжн. Посильне подаяння, пожертвування або милостиня.
[Марина (дає гроші):] Візьми, дідусю, і від мене лепту (М. Кропивницький);
– Та хіба можна віддати таке добро! Самих прочан сила-силенна – і кожен несе свою лепту монастиреві (З. Тулуб).
3. перен., уроч. Вклад у яку-небудь суспільну справу.
Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового, людськості, правди (А. Тесленко);
Кожна людина повинна вносити лепту своєю працею в будівництво і дальший розвиток української держави (з газ.);
// Частка чого-небудь.
Слава тобі, Шафарику .. Привітай же в своїй славі І мою убогу Лепту – думу немудрую Про чеха святого (Т. Шевченко);
– Загальні збори чернігівського [гуртка] .. несуть Вам [М. В. Лисенку] сьогодні й свою лепту признання й подяки (М. Коцюбинський);
А з другого боку, і комітет театральний прикинув свою лепту до того розстрою [трупи] (І. Франко).
◇ (1) Ле́пта вдови́ці – порівняно невеликий, посильний вклад у що-небудь спільне.
Це б то, бачиш, лепта удовиці (Номис);
Будь ти й мені за ознаку надії, Що не потоне народ наш без сліду в народностях інших, Що до скарбниці, до вічного поступу інших народів Він хоч убогую лепту вдовиці успіє вложити (В. Самійленко);
(2) Ні на ле́пту – анітрохи, зовсім, ніскільки, ніяк.
Такий, що ні на лепту не поступиться, ні на лепту (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)