леґінь
ЛЕ́ҐІНЬ, ґеня, ч., діал.
Юнак, парубок.
Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, як смерічка (М. Коцюбинський);
Шляхом урочисто, в ритм пісні, проходять дівчата і леґіні (М. Стельмах);
На іншій половині екрану – усміхнений леґінь та щасливі дівчата в його обіймах (Ю. Андрухович);
* У порівн. Місяць, точнісінько, як підперезаний веселкою леґінь на спорохнявілому обрусі в капличці поблизу Косова (Е. Андієвська).
Словник української мови (СУМ-20)