лин
ЛИН, а́, ч.
Прісноводна риба родини коропових з товстим слизьким тілом.
А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле То щупачка, то сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких... (Л. Глібов);
Риби у тому ставку було чимало. Водились і лини, і коропи (Ю. Мокрієв);
* У порівн. Коли Антон побачив коней, вгодованих, як лини, в нього розбіглися очі (С. Чорнобривець);
У вологому моху лин дихає до двох місяців.
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) лин му́лу, зі сл. наї́стися, набра́тися і т. ін., ірон. – досхочу, вволю, багато.
Набрався, як лин мулу! (прислів'я);
(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) лин по дну, перев. зі сл. ходити – спокійно, вільно, безпечно і т. ін.
– Тепер же я ні в сих ні в тих, ходжу як лин по дну, Женихався на чотири, тепер ні на одну! (з народної пісні);
Ходить як лин по дну (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)