линва
ЛИ́НВА, и, ж.
Товста дуже міцна мотузка з волокон або дроту; канат.
Робітник від млинка стояв над ямою і торгав линву, що зовсім вільно звисала з валу (І. Франко);
М'язисті плечі й дебелі руки – все тіло [шахтаря] переплетене м'язами, як вузлами сталевої линви (С. Чорнобривець);
На майданчику натужно скрипіли корби, а натягнуті линви бриніли струнами (С. Чорнобривець);
Олеся йде над прірвою по тонкій, розгойданій линві... (В. Яворівський);
* Образно. Ще не скінчили ям копати, а на горб уже рушили довгою линвою козаки (з легенди);
* У порівн. Регіт, гамір, шум .. Язики, як линви, лиця розпашілі, в них прихована гроза (Григорій Тютюнник).
◇ Ви́ти ли́нви (моту́зки, вірьо́вки) див. ви́ти²;
(1) Як (мов, немо́в і т. ін.) по ли́нві, перев. зі сл. ходи́ти. – відчуваючи постійну небезпеку, тривогу, повсякчас ризикуючи; дуже обережно.
О, скільки прикрощів завдав йому Рубан! Сергій увесь час ходив перед ним, немов по линві, кожну мить почувався насторожі (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)