лицятися
ЛИЦЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок.
1. до кого і без дод. Те саме, що залиця́тися.
Щаслива нитка до смерті не вірвалась Павлусеві. Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась (О. Стороженко);
Пані радо та щиро приймала гостей.., а Тарас весело лицявся до панночок (О. Кониський);
Колись і справді вона мені подобалася, ця дівчина, але я до неї не лицявся (Валерій Шевчук);
Була в небіжчика, у Стольника б то пана, Дочка, мов ангел той, улюблена й кохана. От і лицялося багато паничів (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
2. з ким і без дод., діал. Любитися (у 1, 2 знач.), кохатися.
Нумо, серце, лицятися Та поїдем вінчатися, Щоб не знали батько й мати, Де ми будем ночувати (Т. Шевченко);
Почали сестри лицятись із шуцманами. Мати – дурна, як і вони; тішиться, що дочки чепурненькі, гарненькі і всі люблять їх, всі ходять до них (М. Малиновська).
Словник української мови (СУМ-20)