лицяння
ЛИЦЯ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. лиця́тися.
Чути веселі вигуки, срібні реготи дівчат та шепоти лицяння (І. Франко);
– Невже тобі не обридло це лицяння? Ти зрозумій, що всі приходили тільки використати тебе – дівчину гарну, вродливу... (В. Підмогильний);
Та як ударить [Остап Вересай] про жону гусарську, Про щиголеве розповість лицяння, – Ну, хто б таки байдуже слухать міг? (М. Рильський);
Їй було колись байдуже і до його лицяння, і до тих турнірів та альб і серенад, що він на честь їй улаштовував (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)