лицювати
ЛИЦЮВА́ТИ¹, ю́ю, ю́єш, недок., що.
1. Перешивати, роблячи спідній бік лицьовим; перелицьовувати.
Сім раз відріза́ли – довга, сім раз лицювали – нова (прислів'я);
Ліна Костенко завжди поетеса – і в поезії своїй, і в зовнішності, в погляді, в манері розмовляти, в способі життя, навіть у тому, як вона лицює спідничку (саме за цим заняттям я її застала) (І. Жиленко);
// перен. Переробляти що-небудь чуже відповідно до свого бачення (літературний твір, думку, слова і т. ін.).
Почався живий гамір в хаті, всі нахвалялися, що прикрутять жидів-дерунів нога попри ногу, кождий давав свої ради і не слухав чужих, кождий доповнював і лицював Бенедьову думку, прикроюючи її до своєї вподоби (І. Франко).
2. буд. Те саме, що облицьо́вувати.
Найчастіше стіни споруджують з цегли, бетону чи піноблоків, використовують недорогий сайдинг, але при бажанні будинок можна лицювати цеглою (з навч. літ.).
ЛИЦЮВА́ТИ², ю́є, недок., заст.
Личити; пасувати.
Співайте із радістю, праведні в Господі, бо щирим лицює хвала! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Її рум'яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до тої жалоби (І. Франко);
Туга за минулим і старим не лицює молоді (Уляна Кравченко);
Шпенцер і штовханці – то зовсім не лицює... (Б. Лепкий);
Сьогоднішнім суворим та гострим часам не лицюють штукарські блискітки літературних жонглерів (Б.-І. Антонич);
А це вже трішечки не лицює панні з четвертої гімназійної совгатися з хлопчиськами на одній дерев'яній дошці (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)