ловчий
ЛО́ВЧИЙ, а, е.
1. Стос. до ловів.
І пал рибальства благородний У грудях так шалено цвів, Що я й синів, і зеленів, – А все в човні стирчав з Ігнатом, У ловчій пристрасті співбратом (М. Рильський);
Десь там угорі на нього чекають Вишата з Бориславом, і, за ловчим правилом, перший удар належить їм (І. Білик);
Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету, Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// Признач. для знищення шкідників сільськогосподарських культур.
Для короїдів лісники готують принаду – ловчі дерева (О. Донченко);
Ловчі купи розміщують ранньою весною по краях бавовникового поля (з наук. літ.).
2. у знач. ім. ло́вчий, чого, ч., іст. Особа, що в бояр і поміщиків відповідала за різні види полювання, перев. за полювання з собаками.
Мчали всі на білих конях, Наче буря. Поспішали Піші ловчії з хортами (Леся Українка);
З-за брами виїжджає блискучий похід. Попереду ловчі із смиком псів (І. Кочерга);
Зібраний у городі докупи [народ], набагато страшніший правителеві, аніж розсіяні по всій землі поодинокі ратаї, пастухи, ловчі, бортники (П. Загребельний);
Скільки одному-єдиному панові обслуги, виявляється, треба: камердинери, лакеї, офіціянти, кухарі, .. єгері, стременні, ловчі (І. Андрусяк).
Словник української мови (СУМ-20)