логос
ЛО́ГОС, а, ч., філос.
1. У давньогрецькій філософії – загальна закономірність, світовий розум.
Вирішальний вплив на процес переходу від міфу до логосу справила поява математичного знання (з наук. літ.);
Геракліт вважав розум (він називав його логосом) організуючим матеріальним принципом усіх стихій (П. Загребельний).
2. Те саме, що сло́во 1–3.
Час від часу щось нагло збурювалося в його [Сковороди] єстві, кричало криком і виливалося не філософським логосом, а сатиричними, земними образами в одежі притч або байок (Василь Шевчук);
Людина відрізняється від тварини тим, що володіє Логосом (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)