ломитися
ЛОМИ́ТИСЯ, ломлю́ся, ло́мишся; мн. ло́мляться; недок.
1. Те саме, що лама́тися 1.
В садах дерева ломилися від буйного плоду (М. Стельмах);
Дерева ломляться як сірники [від детонації], могутні пні вилітають високо у повітря, мури домів валяться, з ґрунту вибризкують справжні фонтани землі (І. Крип'якевич).
2. тільки 3 ос., від кого – чого і без дод., перен. Бути заповненим кимось, чимось, заставленим і т. ін. чим-небудь у надзвичайно великій кількості.
До Севлюша в призначений день наїхало багато панства; палац барона Перені ломився від гостей (С. Скляренко);
Коли ховали цього невтомного апологета українства [Б. Грінченка], у Києві на деякий час зупинився рух трамваїв, а стіни Володимирського собору ломилися від тих, що прийшли з ним попрощатися (С. Процюк);
О першій годині столи ломилися від наїдків і напоїв (Ю. Винничук);
Надворі вже була темрява, але в хаті тепло світилися свічки і каганець, і оковита не закінчувалася, а стіл ломився від страв (Д. Білий).
3. у що і без дод., розм. Іти напролом, намагатися силою потрапити куди-небудь.
– Артеме! Ге, Артеме!.. Одчини!.. Тоді він збагнув: ідуть! Ломляться в двері (Б. Антоненко-Давидович);
Уночі [хлопчина], спросоння не розібравшись, врізав мешканцю будинку, що напідпитку ломився у замкнені двері (Л. Костенко);
Міледі в нестямі почала ломитися в стіну, яка відділяла спальню від кімнати служниці; переконавшись, що це – марна справа, вона заходилась колоти двері кинджалом (Р. Терещенко, пер. з тв. А. Дюма).
◇ (1) Ломи́тися у відчи́нені (відкри́ті) две́рі, ірон.:
а) стверджувати, доводити загальновідоме, те, чого ніхто не заперечує.
Доводити, що останнім часом зросла громадянська активність киян, означає ломитись у відчинені двері (з газ.);
б) вникати у що-небудь загальновідоме, прагнучи краще розібратися в ньому, зрозуміти його.
Мені не соромно ломитись у відчинені двері! Є певна кількість дверей, в які .. кожен мусить вломитися сам. І я ломлюся! Я хочу знати, що скажуть людям ті відзвучалі імена [полеглих у бою] (Н. Тихий).
Словник української мови (СУМ-20)