лопотати
ЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ЛОПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. по чому, у що Ударяти, ударятися чим-небудь по поверхні, видаючи глухі звуки.
Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко);
Зненацька налітає на парк хмаринка, і за хвилину по листю лопотять краплі теплого весняного дощу (Б. Антоненко-Давидович);
Ті пароплави .. мали великі гребні колеса з обох боків, лопаті яких гучно лопотіли по воді (В. Чемерис).
2. Видавати такі звуки ногами під час бігу.
Трохи далі швидко-швидко лопотіла коротенькими ніжками білоголова Ліда (Б. Грінченко);
А самому здається, що тітка біжить слідом, що ось-ось наздожене, бо наче лопотять за спиною тітчині ноги-костомахи (Є. Гуцало);
Ми лопотіли босоніж попід табором до бригадного подвір'я (А. Михайленко);
// Швидко йти, бігти, видаючи такі звуки.
А що малих дітей привчив [Тихін], так із усього села! Тільки що дасть Бог ранок, то усі до нього, аж лопотять! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вертячись у дворі та зачувши тупіт копит чи скрип коліс, усе кидала [Оксана] й летіла, аж лопотіла за хвіртку .. – чи не їде, бува, милий (В. Чемерис);
// безос.
За Скибою хтось гнався. За кущами лопотіло все ближче й ближче (П. Загребельний);
* Образно. Вечорами, коли вікна оббивалися дощем, коли надворі плескало, зітхало й лопотіло, .. при свічці збиралися до мене в господу найближчі сусіди (Валерій Шевчук).
3. Видавати шерех; шерехтіти; шелестіти.
Христя глянула на бумажку – сіра та нова, вона ще такої зроду не бачила; пом'яла в руках – лопоче... (Панас Мирний);
Вузькі підтички жінок лопотять, черкаючись об халяви (М. Коцюбинський).
4. Розвіваючись на вітрі, під час руху, видавати глухі звуки.
Свищуть, гудуть та голосять снасті та щогли, розпачливо б'ються об їх паруси, лопотять, прискорюючи ходу (Дніпрова Чайка);
Вітер розгонить її [дівчинки] довге хвилясте волосся, лопотить малиновим сарафаном (Р. Іваничук);
Ванько летів попереду, тільки лопотіла сорочка та миготіли чорні п'яти (А. Дімаров);
В цей час оркестра заграла танго. Пари пролітали з кінця в кінець, сукні лопотіли й здіймали вихор (Ю. Винничук);
// чим. Видавати такі звуки чимсь, що розвівається на вітрі.
Цвіт летів на землю як сніг, ламалися гіллячки, лопотіло листя (В. Винниченко);
В одній руці тримав списа, на якому лопотів прапорець з левом (Ю. Винничук);
З клубу в ніч вилетіли два щасливих птаха – Марусина біла сукня, мов ті крила тріпається, Льошчин піджак полами лопотить (Люко Дашвар).
5. Утворювати або видавати глухі звуки деякими механізмами, крилами і т. ін.
На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (О. Олесь);
Гетьман любив споглядати через ліщинове пруття за годівлею птиці: .. лопочуть крильми цісарки та кури, як спускаються згори, кружляючи, голуби (Ю. Мушкетик);
Лопотять колеса по даху, не бачене досі Мишком створіння .. з гуркотом, та тріском заривається одним рогом у город (В. Дрозд);
За спиною без угаву лопотять крилами птахи (Любко Дереш).
6. Говорити поспішно, неясно.
– То заходьте, заходьте до кімнати, прошу вас, товариші служиві, – дрібно й хутко лопотів .. Діодор (І. Микитенко);
// Говорити незрозумілою для слухача мовою.
Хтось радісно лопотів щось чи то по-китайському, чи ще якоюсь мовою (М. Дашкієв);
Добрих п'ять хвилин лопотів з французом, виповідаючи йому все про своїх товаришів (П. Загребельний);
Вона не пручається, лише лопотить по-своєму, мабуть, питає, чого мені треба (А. Дністровий);
// зневажл. Те саме, що базі́кати.
Язик без кісток: що хоче – лопоче (прислів'я);
– Її мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська);
Він сидів після лекції у Тамариній вітальні, слухаючи, як вона лопотіла про се, про те (Д. Бузько);
Поки у нас лопотіли про виклики часу, час таки нас викликав. А ми не готові. Ми ніколи ні до чого не готові (Л. Костенко).
◇ (1) Лопоті́ти язико́м, зневажл. – багато й безцільно говорити, говорити зайве; базікати.
[Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (М. Старицький);
[Герасим:] Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому [синові] здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків [індиків] дражнить? (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)