лопух
ЛОПУ́Х, а́, ч.
1. Бур'ян родини складноцвітих із широкими листками і чіпким суцвіттям з колючками; реп'ях.
Лопух розстилав своє широке зелене листя (Панас Мирний);
Лопух так дбайливо й догадливо розвісив своє листя, що з боків майже нічого з-під нього не видко (В. Винниченко);
На місцях, де треба було відтворити в уяві можливість газону або клумби, росли дрібні круглолисті низькі калачики й великі пишні сіро-зелені лопухи (В. Домонтович);
// тільки мн. Зарості цієї рослини.
Стежка лагідно здіймалася вгору і пропадала місцями в густих лопухах (М. Коцюбинський);
Та не встигли вони як слід умоститися на спостережному пункті у лопухах під дідовим тином, як загуркотіла машина (В. Нестайко);
Йшли вони через сад, геть зарослий густелезними травами, лапатими лопухами (Ю. Винничук);
// Лист цієї рослини.
Лопух зорвала і накрила, Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Т. Шевченко);
Лопух формою нагадує щит (Г. Пагутяк);
* У порівн. Надувсь, як лопух на огні (Номис);
– А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? (М. Стельмах);
З натугою, аж в'язи заскрипіли, повернув Бойко важку, як лопух після зливи, голову й перевів отупілий погляд на сина (І. Нижник).
2. перен., фам. Про некмітливу людину; простак; роззява.
– Лопухом я буду, .. коли не вирву Раю з пазурів секти! (П. Автомонов);
Лопух ти був, лопухом і зостанешся, Яковенку, скільки не перечитуй своїх книжок (П. Загребельний);
– Лопух ти, Гастрономе (В. Нестайко).
Словник української мови (СУМ-20)