лопух

ЛОПУ́Х, а́, ч.

1. Бур'ян родини складноцвітих із широкими листками і чіпким суцвіттям з колючками; реп'ях.

Лопух розстилав своє широке зелене листя (Панас Мирний);

Лопух так дбайливо й догадливо розвісив своє листя, що з боків майже нічого з-під нього не видко (В. Винниченко);

На місцях, де треба було відтворити в уяві можливість газону або клумби, росли дрібні круглолисті низькі калачики й великі пишні сіро-зелені лопухи (В. Домонтович);

// тільки мн. Зарості цієї рослини.

Стежка лагідно здіймалася вгору і пропадала місцями в густих лопухах (М. Коцюбинський);

Та не встигли вони як слід умоститися на спостережному пункті у лопухах під дідовим тином, як загуркотіла машина (В. Нестайко);

Йшли вони через сад, геть зарослий густелезними травами, лапатими лопухами (Ю. Винничук);

// Лист цієї рослини.

Лопух зорвала і накрила, Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Т. Шевченко);

Лопух формою нагадує щит (Г. Пагутяк);

* У порівн. Надувсь, як лопух на огні (Номис);

– А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? (М. Стельмах);

З натугою, аж в'язи заскрипіли, повернув Бойко важку, як лопух після зливи, голову й перевів отупілий погляд на сина (І. Нижник).

2. перен., фам. Про некмітливу людину; простак; роззява.

– Лопухом я буду, .. коли не вирву Раю з пазурів секти! (П. Автомонов);

Лопух ти був, лопухом і зостанешся, Яковенку, скільки не перечитуй своїх книжок (П. Загребельний);

– Лопух ти, Гастрономе (В. Нестайко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

лопух

Значення в інших словниках