лопіт
ЛО́ПІТ, поту, ч., розм.
Те саме, що лопота́ння.
Нараз почувся страшенний шум, тріск, лопіт, – очевидно, поломінь [пломінь] вихопився на дах (І. Франко);
Не чути ні цокання копит, ні лопоту моторів (В. Винниченко);
Рослинних рік підноситься зелена повінь, годин, комет і листя безперервний лопіт (Б.-І. Антонич);
Якась нерозбірливість і неясність, а далі вже просто кректання і клекотання, напівшепіт і напівхлюпіт, а взагалі – не що інше як ґелґіт і лопіт, котрий нараз переходив у хлипання і шнипання, а ще у шелест і шемріт (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)