лошиця
ЛОШИ́ЦЯ, і, ж.
Молода кобила.
– Та що ви, дядьку, торгуєтесь? – вмішується один із купки в широченному брилі, з веселим, лукавим поглядом. – Криця – не лошиця: біжить – дрожить, упаде – лежить. Сестра її в Києві з гори бігає (В. Винниченко);
Жеребець – Ккаїумис – відганяв од себе лошицю й наступав на Тодорку, загравав, тикаючись мордою їй у шию (Б. Харчук);
Піфією звали кобилу, на якій він колись учив султаншу їздити верхи. Кобилу назвала так султанша, а вибирав її ще лошицею він, знався на цьому досконало. Гарну коняку бачив з льоту. (П. Загребельний);
* У порівн. Йдучи під конвоєм до дверей, Ворониха бубоніла: – На мені не поїздять, як на лошиці. Де сядуть, там і встануть (М. Малиновська).
Словник української мови (СУМ-20)