людяно
ЛЮ́ДЯНО.
Присл. до лю́дяний 1, 2.
Як людяно він дома обходився, яким теплом там віяло, як там усякий радо, весело трудився! (І. Франко);
Так і жили панство Карпінські тихо, спокійно. З селянами й слугами поводилися людяно (Г. Хоткевич);
У кірсі було людяно. Пахло травою й квітками (М. Івченко);
В передпокої фельдшер обдаровує півпорожньою пачкою “Космосу”, вперше людяно стискає за плечі (Є. Пашковський);
Вона все розповідала й розповідала, а я слухав та й слухав. У кафе стало людяно, і ми стали збиратися (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)