люлі
ЛЮ́ЛІ, ЛЮ́ЛІ-ЛЮ́ЛІ, виг.
Уживається як приспів у колискових піснях.
Люлі-люлі... Де я тебе втулю? У садочок зелененький Під солодку дулю (з народної пісні);
Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі (Т. Шевченко);
* Образно. А я у гай ходила по квітку ось яку! А там дерева – люлі. І все отак зозулі: ку-ку! (П. Тичина);
// кому і без дод. Уживається як побажання приємного сну.
Савиха молодая важкенько зітхає: “Ой, ну, люлі, мале дитя, ой ну, люлі, спати, – Наїхали гайдамаки до нашої хати” (А. Кащенко);
– Ой, люлі, Грицю, люлі, а в журналі одні нулі, – проказав йому над вухом Цимбалюк (М. Сиротюк);
Ще імені твого не знають солов'ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі люлі Спатоньки-спатулі, Тато-мама, тато-мама Колисали... (М. Вінграновський);
Спи, мій маленький киянине, люлі, Спи, мій калиновий цвіт! (Б. Олійник);
// розм. Спати.
– А навіщо пити? – він був задоволений моїм здивуванням. – Перш ніж лягти в ліжко, ти вимастиш усе тіло, гарно розітреш, як розтираєш звичайний крем, і – люлі (В. Шкляр);
– От бачиш, – сказала Дзвінка. – Макс теж став у пригоді. Ну, що – по останньому коктейлю і додому люлі? (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)