люлі
ЛЮ́ЛІ, ЛЮ́ЛІ-ЛЮ́ЛІ, виг. Уживається як приспів у колискових піснях.
Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі (Шевч., II, 1953, 134);
Люлі, люлі, люлі, прилетіли гулі (Забіла, Одна сім’я, 1950, 71);
*Образно. А я у гай ходила по квітку ось яку! А там дерева — люлі. І все отак зозулі: ку-ку! (Тич., І, 1957, 36);
// кому і без додатка. Уживається як побажання приємного сну (звичайно дитині).
Люлі дитиноньці, Коліньці люлі… (Сос., І, 1957, 75);
Тиха казка та рученька біла, Люлі-люлі, шовкова трава (Мал., Звенигора, 1959, 148).
Словник української мови (СУМ-11)