люляти
ЛЮ́ЛЯ́ТИ, лю́ля́ю, лю́ля́єш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи.
Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Вовчок, І, 1956, 345);
Люляю, люляю, Поб’ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 6).
Словник української мови (СУМ-11)