люмпен
ЛЮ́МПЕН, а, ч.
Людина з декласованих верств населення.
Менi здавалося, що село – здоровий органiзм, а люмпен сiльський – це ледацюги, конокради, пияки (Р. Федорів);
Скудовчений люмпен працює ліктями, продирається у штаб революції (Л. Костенко);
// Бідняк; людина, що живе в крайній бідності.
Не чуючи біди, люмпен-науковець весело базікав у колі професури та великої рідні аспіранта (А. Крижанівський);
Мирон ніколи не був люмпеном. Він завжди був при грошах і при самоповазі (Г. Тарасюк);
В. Шевчук виводить два типи персонажів: “обивателів” (пристосуванців) і люмпен-інтелігентів (людей, які “живуть чесно”) (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)