лякати
ЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого і без дод.
1. Своїм виглядом або діями виклика́ти почуття страху, переляку.
Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає (Номис);
Море не лякало її своєю глибиною (О. Гончар);
– Там є такі ущелини, .. що здалека лякають своїми кручами (О. Донченко);
Тайга! Тайга! .. Ти почала нас грозами лякати, дощем гостити... (І. Гончаренко);
// Своєю незвичністю, таємничістю тощо вселяти страх, тривогу, занепокоєння.
Смерть бійців не ляка... Наперед, наперед без запину! (П. Грабовський);
Порожня від чоловіка кімната лякала своєю пусткою (Іван Ле);
– Та не мовчіть же! Ви просто лякаєте мене. Вона наче справді була схвильована (А. Головко).
2. Навіювати страх, застосовуючи певні засоби.
[Панас:] А давайте бабу Хорошунку налякаємо трохи! То вона все дітей лякає, тепер давайте її! (С. Васильченко);
Ми спробували вважати за фашистів опудала на городах, якими лякали горобців (Л. Смілянський);
// Виклика́ти сполох; полохати.
У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі жила, гуляла: Ніхто її там не лякав (Л. Глібов);
– Стій, не стріляй! Дай проїхати он до тієї хати! – кричав дружко. – Коней не лякай! (О. Довженко);
* Образно. В кімнату крізь розбиту шибку вривався сердитий вітер і лякав полум'я в лампі (П. Панч);
// ким, чим або із спол. що. Викликати почуття занепокоєння, тривоги; залякувати.
[Казидорога:] Тут нас пан писар лякає, що ми бунт робимо, що ми права не маємо скидати начальника (І. Франко);
Явдоха розібрала, що один [пан] усе лякав її каторжною роботою (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)