лякати

ЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого і без дод.

1. Своїм виглядом або діями виклика́ти почуття страху, переляку.

Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає (Номис);

Море не лякало її своєю глибиною (О. Гончар);

– Там є такі ущелини, .. що здалека лякають своїми кручами (О. Донченко);

Тайга! Тайга! .. Ти почала нас грозами лякати, дощем гостити... (І. Гончаренко);

// Своєю незвичністю, таємничістю тощо вселяти страх, тривогу, занепокоєння.

Смерть бійців не ляка... Наперед, наперед без запину! (П. Грабовський);

Порожня від чоловіка кімната лякала своєю пусткою (Іван Ле);

– Та не мовчіть же! Ви просто лякаєте мене. Вона наче справді була схвильована (А. Головко).

2. Навіювати страх, застосовуючи певні засоби.

[Панас:] А давайте бабу Хорошунку налякаємо трохи! То вона все дітей лякає, тепер давайте її! (С. Васильченко);

Ми спробували вважати за фашистів опудала на городах, якими лякали горобців (Л. Смілянський);

// Виклика́ти сполох; полохати.

У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у своїм добрі жила, гуляла: Ніхто її там не лякав (Л. Глібов);

– Стій, не стріляй! Дай проїхати он до тієї хати! – кричав дружко. – Коней не лякай! (О. Довженко);

* Образно. В кімнату крізь розбиту шибку вривався сердитий вітер і лякав полум'я в лампі (П. Панч);

// ким, чим або із спол. що. Викликати почуття занепокоєння, тривоги; залякувати.

[Казидорога:] Тут нас пан писар лякає, що ми бунт робимо, що ми права не маємо скидати начальника (І. Франко);

Явдоха розібрала, що один [пан] усе лякав її каторжною роботою (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me