ляпанець
ЛЯ́ПАНЕЦЬ, нцю, ч., розм.
1. Легкий удар рукою.
То там, то там якась мати, голосно кричачи, мовби приходила остання її година, задирала сорочку дитині й давала кілька голосних ляпанців (Г. Хоткевич);
Нітрохи не зволікаючи, він надавав братові ляпанців (В. Собко);
* У порівн. Майнувши з листка, крапля роси розбіглася по сонному обличчю холодним ляпанцем (Л. Кононович, пер. з тв. О. Гріна).
2. перев. мн. Те саме, що ляпани́на.
Стіни обліплено поганенькими, нечистими вже шпалерами; на стінах три малюнки без рамців, прибиті просто гвіздочками: копієчні базарові ляпанці (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)