лігатура
ЛІГАТУ́РА, и, ж.
1. Зображення одним письмовим знаком двох або декількох літер.
У текстах “Вісників законів державних” відзначаємо системне вживання лігатур (з наук. літ.);
Надрядкова лігатура, що нагадує “малу сигму”, вводиться в рядок і набирається курсивом (з наук. літ.);
Разом із реконструкцією графем і лігатур рукопису “Слова о полку Ігоревім” одностайності в описах утраченого списку не було, але були згадки, що, мовляв, цей текст скидався на скоропис сімнадцятого століття (з наук.-попул. літ.).
2. мет. Домішка міді або олова до золота, срібла, платини для надання сплаву більшої твердості.
Проблему рівномірності розповсюдження легувальних компонентів і унеможливлення появи в готових сплавах частинок нерозплавленої лігатури розв'язують багаторазовим переплавом (з наук. літ.).
3. мед. Високоміцна стерильна нитка, яку використовують для зшивання тканин, перев 'язування кровоносних і лімфатичних судин, закріплення брекетів і. т. ін.
Експеримент базується на перев'язуванні передньої міжшлуночкової артерії в собак у двох місцях з подальшим зніманням лігатур на фоні тромболітичної терапії (з наук. літ.);
Живлення гніздових пташенят вивчали за методикою накладення лігатур (з наук.-попул. літ.);
Еластична лігатура має особливу форму поперечного перерізу – плоску (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)