лірник
ЛІ́РНИК, а, ч.
Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі.
Біля воріт спинився старий кобзар... Ні, лірник (Василь Шевчук);
Недалеко від губернської канцелярії, де вешталося більше панства, сидів лірник, крутив свого нехитрого інструмента (Р. Іваничук);
Народні співці – лірники та кобзарі – не лише виконували вже відомі пісні, а й складали свої (з навч. літ.);
* У порівн. Дрімають собі бабусі, нудним, навмисне печальним голосом, як лірник, читає протоієрей, старий високий піп, Євангелію (М. Івченко).
Словник української мови (СУМ-20)