1. Словник української мови у 20 томах

лірник

ЛІ́РНИК, а, ч.

Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі.

Біля воріт спинився старий кобзар... Ні, лірник (Василь Шевчук);

Недалеко від губернської канцелярії, де вешталося більше панства, сидів лірник, крутив свого нехитрого інструмента (Р. Іваничук);

Народні співці – лірники та кобзарі – не лише виконували вже відомі пісні, а й складали свої (з навч. літ.);

* У порівн. Дрімають собі бабусі, нудним, навмисне печальним голосом, як лірник, читає протоієрей, старий високий піп, Євангелію (М. Івченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лірник — лі́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. лірник — див. МУЗИКА. Словник синонімів Караванського
  3. лірник — -а, ч. Народний співак-музикант, що акомпанував собі на лірі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. лірник — Народний український музикант — співак, який складав і виконував думи та пісні, акомпануючи собі на лірі. Словник-довідник музичних термінів
  5. лірник — Лі́рник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. лірник — ЛІ́РНИК, а, ч. Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі. Київ шестидесятих років [XIX ст.] відвідували ще мандруючі народні рапсоди, сліпці-музики, кобзарі і лірники, які співали під акомпанемент кобзи або ліри (Укр. муз. спадщ. Словник української мови в 11 томах
  7. лірник — Лірник, -ка м. Играющій на лірі. Сиділи лірники та грали по шелягу за танець. Шевч. 565. Словник української мови Грінченка