1. Словник української мови в 11 томах

лірник

ЛІ́РНИК, а, ч. Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі.

Київ шестидесятих років [XIX ст.] відвідували ще мандруючі народні рапсоди, сліпці-музики, кобзарі і лірники, які співали під акомпанемент кобзи або ліри (Укр. муз. спадщ., 1940, 54);

*У порівн. Коли вони, мов ярмаркові лірники, заведуть бувало на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню.., то Блаженко-старший одразу розжалобиться до сліз (Гончар, І, 1954, 48).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лірник — лі́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. лірник — див. МУЗИКА. Словник синонімів Караванського
  3. лірник — -а, ч. Народний співак-музикант, що акомпанував собі на лірі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. лірник — Народний український музикант — співак, який складав і виконував думи та пісні, акомпануючи собі на лірі. Словник-довідник музичних термінів
  5. лірник — ЛІ́РНИК, а, ч. Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі. Біля воріт спинився старий кобзар... Ні, лірник (Василь Шевчук); Недалеко від губернської канцелярії, де вешталося більше панства, сидів лірник, крутив свого нехитрого інструмента (Р. Словник української мови у 20 томах
  6. лірник — Лі́рник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. лірник — Лірник, -ка м. Играющій на лірі. Сиділи лірники та грали по шелягу за танець. Шевч. 565. Словник української мови Грінченка