мавка
МА́ВКА, и, ж.
1. Персонаж української міфології – лісова істота в образі гарної голої дівчини з довгим розпущеним волоссям.
[Мавка:] Я – Мавка лісова. [Лукаш:] А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз (Леся Українка);
Лісовик свистав у лісі, І сміялися мавки (О. Олесь);
На деревах мавки в русальну ніч позбиралися та й спробували були зачепити Михайлика, але хлопець того й не відчув, бо ж над закоханими навіть нечиста сила не владна (О. Ільченко);
Як мені забути чаклунську ніч, місячне марево, мавок серед галявини? А може, нічого й не було? (О. Бердник);
* Образно. Та пісня шелестіла травкою, Торкнулась хвильки озерця, І тихо промайнувши мавкою, У наші увійшла серця (О. Ющенко);
* У порівн. Ти снилась, марилась і мрілась, Як мавка в синьому диму (А. Малишко).
2. рідко. Те саме, що руса́лка.
Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки (Є. Гребінка);
У Ювілейному парку Черкас з'явилися справжнісінький Сфінкс, який дбає про чистоту води, мавка з равликом (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)