мамка
МА́МКА, и, ж.
1. розм. Те саме, що ма́ма.
– Та чи вибачать мені мамка за все, що я накоїв? – думає Дмитрик (М. Коцюбинський);
Отець помер, і хлопець сам зостався з матір'ю. Раз говорить він: – Мамко, розповім я вам новину (А. Калин);
– Чого мамка наварила? – Вареникiв, – поспiшив чоловiчок з синiми очима, Панькiв син (Р. Андріяшик);
В цю хвилину до кімнати вбіг Дениско, побачив заплакану матір, кинувся до неї .. – Ти за віщо б'єш мамку? Я тобі... Я тобі... – Й заплакав також (Ю. Мушкетик).
2. заст. Нянька, годувальниця (у 1 знач.).
Бідна жінка радо йшла в мамки, хоч їй жаль було лишати на чужі руки своє мале писклятко, але що було робити (Н. Кобринська);
В вітальню входить повна, буйна дама з таким величезним бюстом, що, здається, вона може бути мамкою цілої роти салдатів [солдатів] (В. Винниченко);
Дитина була голодна й заплакала. Треба було впустити мамку, і графиня з важким почуттям відчинила двері, за якими вже стояла, не насмілюючись постукати, годувальниця (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)