мантити

МАНТИ́ТИ, нчу, нтиш, недок., кого, що, діал.

Виманювати, випрошувати.

З'явилася ціла туча ріжних грецьких пройдисвітів, що мантили гроші, називаючи себе ріжними архієпископами, патріаршими післанцями [посланцями] (М. Грушевський);

Де що в кого угледить хороше – зараз би так і проковтнув своїми очима захланними. “Дай, проміняй”. Так-о буде мантити циганом, буде канючити, буде докучати раз у раз і таки виманить у дурного (П. Козланюк).

Значення в інших словниках

1. мантити — Виманювати, видурювати [VII] — виманювати [VI]  Словник з творів Івана Франка
2. мантити — манти́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
3. мантити — див. просити  Словник синонімів Вусика
4. мантити — -нчу, -нтиш, недок., перех., діал. Виманювати, випрошувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. мантити — МАНТИ́ТИ, нчу, нтиш, недок., перех., діал. Виманювати, випрошувати. Де що в кого угледить хороше — зараз би так і проковтнув своїми очима захланними. "Дай, проміняй". Так-о буде мантити циганом, буде канючити, буде докучати раз у раз і таки виманить у дурного (Козл., Ю. Крук, 1950, 78).  Словник української мови в 11 томах
6. мантити — Манти́ти, -чу, -тиш гл. Выманивать, выклянчивать, выпрашивать.  Словник української мови Грінченка