манто
МАНТО́, невідм., с.
Широке жіноче пальто, переважно хутряне.
В цю мить двері [вагона] з гуркотом відсунулись, і на порозі він бачить в розкішному котиковому манто молоду жінку (Олесь Досвітній);
Високі двері рвучко, ніби їх рвонула буря, відчинилися і в їх обрамленні появилась огорнена в біле манто, мов цариця, Віра Ясна (У. Самчук);
Оскільки надворі було хоч і ясно, але холодно, Фіннела надягла довге, до колін, манто (О. Авраменко);
– Хочу в Париж. Хочу норкове манто. Хочу до ресторану з тайською кухнею (І. Роздобудько).
Словник української мови (СУМ-20)