марал
МАРА́Л, а, ч.
Великий олень з гіллястими рогами (у самця), що живе в гірських лісах від Тянь-Шаню до Прибайкалля.
Натрус грав на сопілці .. З її допомогою він принаджував маралів, полюючи навесні на їх цілющі роги (В. Гжицький);
Ліворуч – гарний килим, справжні роги марала, патронташ .. Посередині, якраз під люстрою, стояв круглий, щедро сервірований стіл (О. Чорногуз);
* У порівн. Усе, що нас оточувало, було енергією і драйвом, бо ми передчували звільнення. Від цього хотілося ревіти весільним ревом марала (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)