мармуза
МАРМУ́ЗА, и, ж., вульг.
Обличчя.
– Як воно дивиться збоку, коли він до неї з усім серцем, як у вічі не вскоче, а вона – ще й свою мармузу набік одвертає (Панас Мирний);
– Ах ти ж цуценя погане! Що це ти написав? – накинувся й я тоді на Матвія. – За вухо його! – По мармузі! (Л. Яновська);
Їй інші одразу заявили, що “як ви, бабо, не втихомиритесь, то дістанете по мармузі” (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)