марнування
МАРНУВА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. марнува́ти.
[Андрій:] А коли гроші материні, то вона має право не давати їх на марнування (Леся Українка);
Та, яку ви кохаєте, або з'явиться, або не з'явиться. Пошуки її – марнування часу (Ю. Винничук);
Думка про марнування часу може виникнути на важливiй нарадi, у черзi пiд кабiнетом чиновника або на батькiвських зборах у школi – тiльки не пiд час захоплюючих теревенiв нi про що з найближчими товаришками (Г. Вдовиченко);
При вищих цінах виразно зменшилося поширене в минулому марнування харчів (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)