марніти
МАРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати худим, мізерним, блідим унаслідок хвороби, недоїдання, важкої праці тощо.
За ледачим чоловіком жінка марніє, за хорошим – молодіє (прислів'я);
– Так вона Якова зводила, що він і нездужав, і марнів (Марко Вовчок);
В останні дні Лариса на очах марніла й танула, мов свічка, .. обличчя схудло, під очима з'явилися темні кружки (О. Гуреїв);
Не можу наїстися досхочу, І чорнію, марнію та худну (В. Симоненко);
// Утрачати свіжість, привабливість, красу (про обличчя, зовнішній вид).
Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти, очі і уста Марніють зримо (Т. Шевченко);
[Кнур:] Моя кров щодня сохнутиме, молоде личенько марнітиме, ясні очі гаснути стануть (Панас Мирний);
Котилася сльоза по сльозі, вкривали зморшки обличчя – спочатку дрібні, а згодом і глибокі. В'янула, марніла дівоча краса (М. Дашкієв);
Ти знаєш безліч таких жінок. Вони марніють від кохання, хоча й пильно дбають про зовнішність (Є. Кононенко).
2. перен., рідко. Пропадати марно.
Важко дні За днями йдуть – повзуть в біді, Літа марніють молоді! (І. Франко);
[Неріса:] По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марніли твори хисту (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)