марюка
МАРЮ́КА, и, ж., рідко.
Збільш. до мара́ 2.
Боявся [капітан] станути [стати], зупинитися на хвилинку, немов там за ним гналася якась марюка (І. Франко);
Одної ночі приснився Андреолі дивний сон: неначе вона гуляє в себе в саду із своїм милим..; коли се з його тіла вилізла якась чорна страшна марюка (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
* У порівн. [Молодиця:] Тьфу ти, нечиста сила! Злякав [Сербин] – насилу на ногах вдержалась; тиняється скрізь якоюсь марюкою та людей полоха (С. Васильченко);
Горобець знайшов собі найкраще місце: він поліз у піч. Вимазавшись сажею, він визирнув потім брудний, як марюка (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)