марюка
МАРЮ́КА, и, ж. Збільш. до мара́ 2.
Боявся [капітан] станути, зупинитися на хвилинку, немов там за ним гналася якась марюка (Фр., VI, 1951, 426);
*У порівн. [Молодиця:] Тьфу ти, нечиста сила! Злякав [Сербин] — насилу на ногах вдержалась; тиняється скрізь якоюсь марюкою та людей полоха (Вас., III, 1960, 25);
Горобець знайшов собі найкраще місце: він поліз у піч. Вимазавшись сажею, він визирнув потім брудний, як марюка (Мик., II, 1957, 444).
Словник української мови (СУМ-11)