мастак
МАСТА́К, а́, ч., з інфін., до чого, на що, рідше без дод., рідко у чому, чого, розм.
Вміла й досвідчена в певній ділянці людина; майстер (у 3 знач.), митець (у 2 знач.).
Всяк мастак своє зна (прислів'я);
– Казали у дворі індики, Що ніби ти [Соловей] співать мастак великий (Л. Глібов);
Та ба! не всякий так змудрує, Як сам Виргилій намалює, А я ж до жалю не мастак (І. Котляревський);
– А ви думаєте, що ви один тілько на се [писання творів] мастак? – одповів йому згорда становий (Панас Мирний);
Йому спало на думку вивчити кота ходити на передніх лапах. Недарма ж бо Толька був такий мастак вигадувати всякі штуки (Б. Антоненко-Давидович);
Данко не був мастак у писанні листів дівчатам. Його стиль був простий (Ірина Вільде);
– Мені сказали, що ви великий мастак ловити риби і добре знаєтесь на грибах (П. Колесник);
На жарт, на різні витівки хлопці були мастаками (О. Іваненко);
– А ти до пісень мастак, – насмішкувато дивився на Щасного Хлипало. – Чи не з артистів, бува? (Ю. Збанацький);
Твардовський був звісний мастак до шахів, зрештою, як і князь (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)