матінчин

МА́ТІНЧИН, а, е.

Прикм. до ма́тінка; належний матінці.

А скільки тихого плачу у тій пісні! Щось у лісі гукає – Дочка матір шукає. Найшла ж вона ялину – Матінчину могилу... (Д. Мордовець);

Я – матінчина донька! Ось бувають татові діти. А я відсотків на 90 – мамина (із журн.).

Значення в інших словниках

1. матінчин — ма́тінчин прикметник  Орфографічний словник української мови
2. матінчин — -а, -е. Прикм. до матінка; належний матінці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. матінчин — Ма́тінчин, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. матінчин — МА́ТІНЧИН, а, е. Прикм. до ма́тінка; належний матінці. А скільки тихого плачу у тій пісні! Щось у лісі гукає — Дочка матір шукає. Найшла ж вона ялину — Матінчину могилу… (Морд., І, 1958, 88).  Словник української мови в 11 томах
5. матінчин — Матінчин, -на, -не Матушкинъ.  Словник української мови Грінченка