мац
МАЦ, виг.
Уживається як присудок за знач. мацну́ти.
Кинувсь пан Пістряк... хап, хап! мац, мац! – нема дверей, та й клямки не налапа (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Де ж ти його [картуз] загубив, роззяво? – накинувся на нього Тимко. – А хіба ж я знаю? Біг-біг – мац, а його нема (Григорій Тютюнник);
Мені аж моторошно стало від його крику. Схопилася, мац-мац, а тебе поруч немає... (В. Чемерис);
Він забував, що нема шухлядки і це повторювалося знову й знову: рука тягнеться – мац-мац – нема (А. Дністровий).
Словник української мови (СУМ-20)