маєстат
МАЄСТА́Т, у, ч., зах.
Велич, величчя.
А сонце звільна, велично і супокійно виринало в своїм маєстаті (І. Франко);
[Голос покликача:] Оскаржений, що сам себе зве Парвус, образив тяжко маєстат святині і через те утратив право слова (Леся Українка);
– Тебе хтось образив? Принизив твою султанську гідність? – Вона тихо засміялася. Аби ж то! Яка то дрібниця – образа гідності чи маєстату (П. Загребельний);
Так само, як в іконографії від четвертого століття зачинають Христа представляти яко Царя Слави на престолі маєстату, так само зі свободою Церкви розливається на цілий світ втішна слава Божого маєстату, пізнаного і признаного людьми (з рел.-церк. літ.);
Старшокласники та студенти порадували присутніх неординарним виконанням творів Миколи Вінграновського на конкурсі “Маєстат слова” (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)