маєток
МАЄ́ТОК, тку, ч.
1. Земельне володіння поміщика, найчастіше із садибою та будинком.
У селі Березова Рудка жила велика родина Закревських. Головним господарем маєтку був Закревський Платон Олексійович (О. Афанасьєв-Чужбинський);
Буйні ліси поперетинали його маєтки і вздовж, і вшир, і впоперек (Панас Мирний);
Панський маєток перейшов до народу (М. Коцюбинський);
[Басов:] Я управитель маєтку міністра Терещенка (О. Корнійчук);
// Поміщицький будинок.
Панський маєток, що він у ньому мріяв зробити комуну, спалили дядьки ще до його приїзду (Д. Бузько);
Біля пошти звернули [селяни] на руїни колишнього маєтку (А. Головко);
А осторонь, за річкою, на крутому березі, якимсь дивовижним контрастом височів над селом, відбиваючись у воді вогнями, пишний панський маєток (Яків Баш);
// Великий багатий будинок.
А камінець – справжній діамант! За нього можна було б купити великий маєток... (М. Дашкієв);
Ми там не мешкаємо – віддаємо перевагу нашому заміському маєтку. Хіба що мій менший син іноді влаштовує молодіжні вечірки (О. Авраменко, В. Авраменко).
2. Те саме, що майно́ 1.
Утопив свій маєток у животі! (прислів'я);
– Для перемоги батьківщини всі повинні жертвувати маєтком і життям (О. Полторацький);
Пані Абрекова вхопила знахідку і хутенько почапала додому. По дорозі .. хутенько зазирнула під накривку. А там уже не золото, а срібло. Оце диво! – Ну, нічого, – зітхнула вона. – І то маєток (Ю. Винничук);
// зах. Грошові достатки.
Маєток його доходить до мільйона (І. Франко);
Маєтку я не мала, а життя, вибагливе, мов молода дівчина, жадало свого (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)