мелькати
МЕЛЬКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Те саме, що мигті́ти 1.
Схаменулись нехрещені. Дивляться – мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру до самого краю (Т. Шевченко);
У натовпі мелькала сіренька борідка Молибоги (І. Микитенко);
Мені перед очима в якихось заломаних, кривих образах почало мелькати, як на поганому екрані, наше майбутнє (Ірина Вільде);
// чим. Робити швидкі рухи чим-небудь.
Вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками (Григорій Тютюнник).
2. Швидко проноситися перед очима, змінюючи одне одне.
Крізь теплі сльози, важкі і великі, в яких все розпливалось, невиразно мелькали верби і телеграфні стовпи (М. Коцюбинський);
Ольга Іванівна любила швидку їзду. Любила спостерігати, як передок машини підминає під себе безконечну сіру стрічку шляху, як обабіч нього мелькають поодинокі дерева (Д. Ткач).
3. розм. Те саме, що бли́мати 1; мигтіти (у 2 знач.).
Світло горіло слабо і мелькало раз у раз то ясніше, то темніше, освічуючи похмуру кімнату (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)