меркнути
МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ, кне, недок.
1. Поступово втрачати яскравість, блиск; згасати, темнішати.
Сім літ Сокира Божа ліс стинала, І пожарище не вгасало. І мерк за димом Божий світ (Т. Шевченко);
Близько грудня се творилось, Кругом пітьмою все крилось; Меркло вугілля в печі (П. Грабовський);
Ляля зриває хустку з голови, зводить угору обличчя, дивиться в небо. В ньому меркнуть, гаснуть зорі (І. Цюпа);
* Образно. Молодий огонь в душі Меркне, слабне, погасає (І. Франко);
// безос. Темніти.
Я підводжу голову і застигаю. Світло ліхтарів спадає. Меркне. Вечірні вулиці кудись зникають (І. Микитенко);
// Тьмяніти (про очі, погляд).
Скрізь дивляться тії очі, Що меркнуть від муки, Скрізь, усюди потомлені Простягають руки (Марко Вовчок).
2. перен. Втрачати силу; послаблюватися.
Кучерява, збита в ковтуни, голівка давно не бачила гребеня, проте незвичайна врода дівчинки нітрохи не меркла від такої оправи (Ірина Вільде);
Пам'ять меркне, думки зникають... (Панас Мирний);
// Втрачати значення, важливість.
Все меркло порівняно з матір'ю, згорьованою, змарнілою, наймилішою, найкращою за всіх... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)